Архітектурна спадщина

Архітектурний ансамбль Дубенського замку

Замок був побудований поблизу давньоруського городища мисового типу. Замок розташований на мисі на річці Іква, яка омиває ділянку з обох боків. В середині XVIII ст. перебудований по новій італійській фортифікаційній системі. До XVIII ст. фортеця втратила своє стратегічне значення в зв'язку з тим, що окремі споруди у 80-х роках XVIII століття зазнали реконстукції, з утворенням палацового комплексу. Середньовічний архітектурний комплекс князів Острозьких, Заславських, Сангушків та Любомирських належить до укріплень бастіонного типу. Він мав вигідну в стратегічному плані територію: підступи до нього захищала річка Іква та заболочена долина. 1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку.
Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався, а під його мурами були прокладені широкі кам’яні підземні ходи, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном, тут зберігалися запаси води і провізії для оборонців під час облоги. Невеличкий відсоток цих підземних тунелів можна побачити й сьогодні. У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За період свого існування Дубенський замок ніколи і ніким не був здобутий приступом.
Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, поляків, червоноармійців, фашистів, радянських військ.
Великих руйнувань зазнав замок у період Першої світової війни. У Громадянську війну в замку розміщувався штаб Першої Кінної Армії Будьонного. Значні збитки місту і замку було завдано у роки Другої світової війни, фашисти знищили частину архівів князів Острозьких та окремі пам’ятки архітектури. Загалом, замок і нині вражає погляд відвідувачів, однак, часті перебудови, занепад та запустіння в ХІХ столітті призвели до значних руйнувань його споруд, втрати первісного декору.
В даний час складається з двох бастіонів, фаси яких розташовані під кутом 60º один до одного, складених в нижній частині з каменю пісковика, у верхній — із цегли. Так само складена куртина між ними, в центрі якої — проїзні ворота XVII ст.
Кожен бастіон має кутову, двоярусну, круглу в плані дозору, башту, а також три скрізні проходи — в рів, до ріки і безпосередньо на територію замку. Західний бік укріплений глибоким ровом з ескарпом. В'їзд здійснюється через прямокутні в плані, перекриті циліндричним селепінням ворота. Тому прямокутний в плані трипоповерховий корпус, побудований на місці башти XVI — XVII ст. дістав назву Надбрамного. На сьогоднішній день, крім фортифікацій, Дубенський замок складається з трьох палацових корпусів: Надбрамного корпусу, палацу Острозьких, палацу Любомирських, - розташованих відповідно: Надбрамний корпус — центральна вісь, палац Любомирських — північно-східна частина, палац Острозьких відповідно — південно-західна частина замку.
Палац Любомирських побудований і оздоблений Доменіко Мерліні у XVIII столітті, розташований на березі ріки Іква. Палац перебудований з більш давньої споруди. Прямокутна в плані, двоповерхова споруда з цокольним поверхом. Цокольна частина фасаду звернена до ріки, укріплена контрфорсами. Силует палацу Любомирських, а на другому плані і палацу Острозьких, добре проглядається з траси “Київ-Львів”, є основними домінантами центральної частини Дубна, своєрідним ядром на захід, північ і південь, від якого і розвивається місто. Нині Дубенський замок є окрасою краю та одним із семи чудес замків України. Площа території замку — 3,7 га.

Луцька брама XVIст.

Збудована в стилі ренесансу з каменю і цегли в кінці XV на початку XVI століття, розташована на давній дорозі з Дубна в Луцьк, відігравала роль в'їздових воріт і оборонної башти в системі міських укріплень. Споруда була зв'язана із земляним валом, захищавши місто із західного боку. В плані башта являє собою сполучення невеликого овалу з прямокутником. Овальний об'єм виступав за межі земляного валу. Луцька брама — рідка різновидність невеликого барбакану, який поєднав ролі міських воріт і оборонної башти. 
Луцька брама – пам’ятка Державного історико-культурного заповідника міста Дубно, нині знаходиться в довгостроковій оренді Української православної церкви. Автором проекту брами став відомий руський архітектор Якуб Мадлайн. Вона була споруджена 1623 р. на кошти князя Владислава Заславського. Головні будівельні роботи виконували полонені татари.
Від брами до Дубенського замку тягнулися підземелля. На першому поверсі будівлі був арковий проїзд, за допомогою якого можна було дістатися до міста. 1785 р. відбулася реконструкція брами. З’явилися третій поверх, бійниці та віконні прорізи. Будівля поступово втрачала свою оборонну роль, поруч із нею була прокладена дорога.
У кінці ХVІІІ ст. брама стала місцем збору масонської ложі. Її очолював Михайло Любомирський, тодішній власник Дубна. На початку ХХ ст. тут розташовувався польський військовий комісаріат, у роки Другої світової війни – німецька в’язниця. У радянську епоху брама стала місцем знаходження адміністративних установ. Зараз будівля в досить занедбаному стані, проте її поступово реставрують.
Цікаві факти:
– Фортифікацій, подібних до Луцької брами у Дубно, в Україні тільки дві. Це – Луцька і Татарська брами в Острозі. Вони також створені за проектом Якуба Мадлайна.
– Луцька брама дала назву передмістю Дубна (зараз – його частині) – Забрама.  Площа Луцької брами — 0, 11 га.

Костел та келії монастиря бернардинів

Костел збудований в 30-их роках XVII століття, розташований поруч із Луцькою брамою біля земляного валу на західних рубежах міста. Князь Януш Острозький, син Костянтина Острозького, краківський каштелян, після смерті батька у 1614 році заснував фундацію на побудову монастиря і запросив до Дубна ченців-бернардинів, тимчасово оселивши їх поблизу замкової каплиці, у котрій вони відправляли богослужіння. Вельможний ординат всіляко намагався вкоренити католицьку віру на своїх землях. Власник Дубна виділив братству не тільки ділянку землі в західній частині міста, але й перший фундуш. Будівництво бернардинського комплексу, розташованого поблизу Луцької брами розпочалося 13 липня 1617 року при нових власниках Дубна – князях Заславських – і тривало при Любомирських і Сангушках. Підземелля костелу було усипальницею фундаторів, світських та духовних осіб. Архівні матеріали засвідчують, що крипти містили у собі гробівці шляхетських родів Любомирських, Іллінських, Франковських. Келії монастиря бернардинів (30-ті роки XVII століття) розташовані на схід від костелу, початково були з'єднані з ним. Складені з пісковика і цегли. Споруда двоповерхова, складається з декількох корпусів, утворюючи в плані Ш-подібну конфігурацію. Північний фасад укріплений двома контрфорсами. Фасади позбавлені початкового декору. 
При зведенні муру довкола монастиря у XVII столітті утворилось 2 двори. Основні господарські дерев’яні будівлі знаходились у кляшторному дворі (хліви, стайні, навіси) і муровані (погріб, флігель, оранжерея).
У східній частині монастиря розташовувався сад з плодовими деревами і овочевими культурами. Крім будівель у межах садиби монастиря, йому належали будинки за огорожею. З півночі, під валом, був розташований дерев’яний дім, т. зв. “бровар”, який служив пивоварнею. Біля нього знаходився будинок пивовара і декілька будинків служителів кляштору.
З південної сторони, яка веде до центру міста, костелові належав дерев’яний будинок шпиталю для бездомних. Монастир утримувався на фундуші (пожертви) власників міста. Крім того, йому належала цегельня і частини доходів від коштів та продуктових запасів його економій – фільварку Горбачина і семи сіл.
Розташування костелу і монастиря на околиці міста збільшувало його обороноздатність. Могутня вежа-дзвіниця костелу виконувала сторожові і оборонні функції. Житловий корпус монастиря став функціонувати в 1658 році. Костел — в стилі раннього бароко, являє собою тринавну, шестистовпну базиліку, з нартексом. До витягнутої п'ятигранної східної частини примикає невеликий об'єм і п'ятиярусна башта-дзвіниця з барочним завершенням. Костел бернардинів своїм величним масштабом є основною домінантою при в'їзді в місто з траси Львів-Київ.
У другій половині XVIII століття у костелі споруджено декілька вівтарів у стилі рококо. Судячи по скульптурі, що нині зберігається у Львівському національному музеї, у створенні цих вівтарів брали участь учні відомого у світі майстра різьби Іоана Пінзеля. Зокрема, тут працював його учень Франциск Оленський, згодом вівтарі були перенесені у ново побудований костел. Упродовж ХVІІІ- поч. ХІХ ст. у монастирі знаходився вищий навчальний заклад з високоосвіченими викладачами. Власники Дубна опікувалися костелом і монастирем бернардинів, надаючи свої привілеї і фундації на його розбудову. Монастир бернардинів проіснував понад 200 років, до 1852 року. Дерев’яний Свято-Миколаївський собор, який знаходився поблизу Іллінської церкви, почав руйнуватися, а його настоятель ще з 1845 року клопотався про будівництво нового храму. Листування з вищими інстанціями, яке продовжувалось майже 10 років, нічого не дало. Князь Михайло Любомирський теж не погодився будувати новий собор. Нарешті, після певних дискусій 9 грудня 1855 р. бернардинський монастир і костел передано православним. 21 грудня 1855 року костел посвячують у православний Свято-Миколаївський собор. Так закінчився перший етап існування християнської святині.
Після цього виникла необхідність його переобладнання на зразок православних храмів. Роботи по виправленню інтер’єрів та фасаду розпочато в 1869 році і закінчено в 1875 році. Перебудову храму здійснено за проектом Е. Жібера. Іконостас вирішено перенести зі старого приміщення церкви, поновивши фарбу і позолоту. В подальшому, близько 80-х років ХІХ ст., було зроблено новий іконостас італійськими майстрами. Дах костелу, колись критий черепицею, а пізніше ґонтами, покрили бляхою, добудували одну муровану та п’ять дерев’яних бань, стінний розпис в католицькому дусі перероблено на православний, латинські написи замінили слов’янськими, чотирьох римських пап перемалювали на чотирьох євангелістів. На час освячення собору в ньому знаходились ікони Чернігівської Божої Матері, Великомучениці Варвари і, насамперед, ікона св. Миколая, перенесена з замкової церкви князів Острозьких знаменитим Костянтином Острозьким разом з двома масивними п’ятисвічниками, на яких стояв напис латиною і дата “1575”. Вони були відлиті Лукою Фріделянтом на замовлення князя К. К. Острозького. Заслуговував на увагу і срібний напрестольний хрест, зроблений у 1650 році. Крім названих ікон, стіни були прикрашені ще дванадцятьма іконами ХІХ ст., які зображали 12 Господніх і Богородицьких свят.
За описом В. Пероговського, зробленим у 1877 році, Свято-Миколаївському собору, крім господарських будівель, належав давній кам’яний високий бастіон з амбразурами і написом “A.D. 1540”, який знаходився в кінці монастирського саду, обнесеного з усіх боків кам’яною огорожею. Собору належало також 35 десятин землі, 6 десятин сінокосу. Ці землі давали мало прибутку через невигідне розташування у гористій місцевості. Йому також дозволено вільний вивіз з дубенських лісів 150 возів дров, вільний помол 40 чвертей хліба. До собору була приписана церква с. Тараканів, збудована в 1860 році. Освячення костелу в православний храм відбулося 13 червня 1876 року. В той день до Дубна прибув генерал-губернатор київський і подільський князь А. М. Дондуков-Корсаков, волинський губернатор П.А. Грессер, єпископ Острозький, командири дивізій полків у Дубні генерал-майор Татіщев і генерал-лейтенант Храповицький. У святі взяли участь розквартировані в місті 11-й кавалерійський Уланський Чугуївський полк і 41-й Селенгінський піхотний полк. Під час освячення церкви війська стояли шпалерами навколо храму, займаючи – південну сторону Селенгінський, а північну – Чугуївський полки, які з’єднувалися в західній стороні (східна частина залишалась відкритою для для хресного ходу). Хресний хід супроводжував архієрейський хор, два полкових священики і кілька з сусідніх сіл, духові оркестри обох полків.
Згідно наказу Св. Синоду від 31 грудня 1909 року Свято-Миколаївський собор був переведений у новозбудовану Свято-Іллінську церкву, а в бернардинських будівлях відкрили жіночий православний монастир. З 1912 року – це самостійний Свято-Миколаївський монастир, який проіснував до 1920 року, З приходом польської влади у 1921 році сюди повернулися бернардини, які викинули іконостас, перемалювали настінний розпис і зрізали дерев’яні бані а вже у 1928 році вони залишили монастир.
У 1931 році тут розташувалась папська місія тоді ж у будівлях монастиря засновують духовну семінарію візантійсько-слов’янського обряду. За період з 1928-1939 рр. з її стін вийшло 170 семінаристів – поляків, українців, білорусів, росіян та естонців.
У 1937 році відбулася знову реставрація костелу – замінили пірамідальне завершення фігурним у стилі бароко, яким воно було наприкінці ХІХ століття.
Трагічними були роки панування радянської влади для храму!!! Наслідуючи приклад нацистів, уже радянські спецслужби створили в ньому в’язницю, де катували борців за волю України, учасників руху опору.
Після Другої світової війни в монастирі розташували фабрику художньої галантереї і змінили зовнішній вигляд кляштора до невпізнання. У костелі облаштували склад. На жаль, фасади споруди келій монастиря були облицьовані керамічною плиткою, що ще більше спотворило пам'ятку. Орендуюча фабрика, без усякого дозволу, прибудувала виробничий корпус до північного фасаду, чим остаточно згубили образ пам'ятки, грубо порушивши законодавство про оренду і охорону пам'яток архітектури.
Оскільки місце було освячене кров’ю загиблих борців за волю України, то православні українці Дубна організувалися в парафію. У документах офіційний початок існування Миколаївської православної громади м. Дубно зафіксовано 5 липня 1991 року. У 2005 році було підсумовано десятилітні розкопи у приміщенні Миколаївського собору. Керівник експедиції кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України Віра Гупало у звіті зазначала, що протягом 1995-2005 рр. з перервами здійснювали археологічні дослідження давніх поховань, котрі знаходились під підлогою собору. Було виявлено три крипти, де знайшли упокоєння представники волинської шляхти, міщани. В. Гупало стверджувала, що здобуті матеріали дозволили вперше розглянути особливості релігійно-побутової культури й відтворити особливості поховального ритуалу на Дубенщини в епоху бароко. Після завершення дослідження усі останки, виявлені під час розкопок, були зібрані в одну велику домовину-костницю. У двох інших аналогічних трунах знаходилися кістки, що походили з поховань у крипті 2 і з ґрунтових поховань у притворі. Усі ці домовини були підготовані до перезахоронення, яке відбулося 11 вересня у день свята Усікновення голови Іоанна Хрестителя.
У 2000 році в приміщенні Луцької брами було зареєстровано Миколаївський жіночий монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату. У 2001-2002 рр. стараннями монахинь були проведені ремонтні роботи в Луцькій брамі.
13 грудня 2014 року Священний Синод УПЦ КП затведив зміни до статуту Свято-Миколаївського жіночого монастиря м. Дубно у новій редакції як статут Свято-Миколаївського чоловічого монастиря м. Дубно Рівненської єпархії.
Також Священний Синод затвердив ієромонаха Меркурія (Бікіру) намісником Свято-Миколаївського чоловічого монастиря м. Дубно та благословив його возведення у сан ігумена за посадою.
Площа території комплексу монастиря і костелу — 3,2 га.

Спасо-Преображенська церква ХVІІ ст.

Спустившись звідси на кілька сотень метрів на південь, ми побачимо на колишньому острові Кемпа Спасо-Преображенську церкву 1643 року, де поруч у давнину знаходився і монастир.
У грамоті до ігумена цього Спаського монастиря о. Василія від 18 грудня 1592 року князь Костянтин Острозький називає ці споруди “фундацією предків наших.” В 1630 роках, коли архімандритом дубенських монастирів став Касіян Сакович, сюди проникла унія. Муровану церкву, що збереглася й донині, збудував 1643 року архімандрит Прокопій Хмелевський. Церква споруджена у стилі молдавського конхового храму. Спасівська церква була оновлена 1833 року, її покрили бляхою. 1839 року добудували дзвіницю. І сьогодні над Дубном у дні великих свят розносять свої голоси дзвони цієї церкви (а один із середньовічних дзвонів, який вийшов з ладу (тріснув), передано в експозицію виставки “Скарби наші духовні” Заповідника; дзвін 1572 року відливу, нижній діаметр 74 см, головною прикрасою є кириличний напис на шиї дзвону).

Свято-Юріївська церква 1700р

В колишньому передмісті Сурмичі 1700 року було збудовано Юріївську церкву – на кам’яному фундаменті, дерев’яну, тридільну, трибанну, з надзвичайно оригінальними пропорціями, аналогів якій немає більше в Україні. Поряд побудована дзвіниця 1869 року, де 5 давніх дзвонів, з яких 3 – діючі. У храмі великої мистецької цінності іконостас, де знаходиться й ікона роботи видатного українського художника кінця XVII - початку XVIII століть Йова Кондзелевича;

Синагога ХVІ ст.

В центрі міста, з південного боку вулиці Кирила і Мефодія, височить синагога XVIст., навпроти якої знаходиться невеличкий, присадкуватий будинок XVIII ст.;

Костел Яна Непомука ХІХ ст.

Із північного боку цієї ж вулиці – Костел Яна Непомука, який звівся тут на початку XIX ст., на місці старого костелу. Головний фасад костелу завершується франтоном. Одночасно з костелом споруджена цегляна дзвіниця, розташована з південно-східного боку. Костел являє собою чотирьохстовпну базиліку з прямокутною абсидою. Нині тут знову діючий костел;

Монастир кармеліток XVII ст.

Праворуч при в’їзді в Дубно з півночі знаходиться колишній монастир кармеліток XVII-XVIII століть (зараз тут онкологічний диспансер). Колишній костел був тут побудований у стилі раннього бароко. Його південний фасад завершувався колись трикутним фронтоном. Келії містилися у корпусі, що має форму літери “Г.” Будівля двоповерхова, впродовж переднього, південного фасаду проходить відкрита арка-галерея. Головний вхід оформлений барочним порталом з трьома ліпними вазами вгорі. 1890 року вся територія кармелітського монастиря разом з будівлями за царським указом була передана Дубенському Хрестовоздвиженському монастиреві, що знаходився неподалік, з північного боку, і був знищений в 1940-1950-ті роки ( 20 років настоятелем Хрестовоздвиженського монастиря був Іов Залізо – Іов Почаївський згодом, був тут ігуменом з 1603 року й о. Віталій, який саме в Дубні переклав з грецької мови книгу “ Діоптра…”, видану віленським братством 1612 року й перевидано 1651, 1654, 1698 рр.; в серединіXVIст. Ієромонахом Арсенієм тут було створене Дубенське Четвероєвангеліє, яке нині знаходиться у Рум’янцевських фондах Російської Державної бібліотеки). 1920 року комплекс було передано католицьким ченцям – кармелітам босим, а згодом монастир перейшов до католицьких черниць – сестер Провидіння. Після вересня 1939 року монастир було ліквідовано;

Контрактовий дім XIXст.

В центрі міста на майдані Незалежності знаходиться двоповерховий міський Будинок дітей та молоді. Цю споруду побудував бідний єврей-водовоз Грінберг. Старожили розповідають, що 1905 року, перебуваючи на російсько-японській війні, він знайшов скарб, який згодом використав для будівництва цієї архітектурно довершеної споруди з високими круглими колонами, де у 1920-1930-х роках перший поверх займали крамниці, а на другому знаходився кінотеатр. Деякий час, вже після війни, тут був районний Будинок культури;

Свято-Іллінський собор. Поч. ХX століття.

По центру вулиці Данила Галицького (навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку) знаходиться Іллінський собор, побудований 1908 року на власні кошти дубенчан. Архітектурна стилістика храму цілком вкладається в канонічні рамки неоросійського стилю. П’ятиверха, п’ятикутна цегляна споруда з прилягаючою з півночі дзвіницею у російсько-візантійському стилі. Є кілька входів до церкви – з півночі, сходу і заходу, головний – з півночі, з центральної вулиці Дубна, що зумовило дещо незвичну орієнтацію, характерну для православних храмів. Деякий час колись у цій церкві знаходилась благодатна ікона Божої Матері, пожертвувана Дубну ще князем Костянтином Острозьким (про що писав свого часу й Михайло Грушевський), але через кілька десятків років ця ікона, оздоблена перлами, кимось звідси була викрадена, і нині у храмі є лише її невдала копія.