×
Офіційна сторінка
Дубенська міська рада
Дубенська міська радаПро місто ГероЇ міста Дубно

ГероЇ міста Дубно

Данілов Едуард Веніамінович

Данілов Едуард Веніамінович народився в місті Пінськ (Білорусь). У 1985-1988 роках був курсантом Васильківського військового авіаційно-технічного училища.
У 1988-2001 роках служив у військовій частині на посаді старшого авіаційного техніка, з 1996 року і до розформування військової частини був начальником технічно-експлуатаційної частини бомбардувального авіаполку бомбардувальної авіадивізії.
Двічі брав участь у миротворчих місіях Організації Об’єднаних Націй: у 2004 році - у Сьєрра-Леоне, у 2005 році - в Ліберії. Двічі нагороджений медалями Організації Об’єднаних Націй «За службу миру».
Взимку 2014 року перебував у Києві, був учасником Євромайдану.
24 березня 2014 року Дубенсько-Радивилівським ОРВК був мобілізований до лав Збройних сил України та направлений у військову частину. На початку серпня переведений до військової частини на Харківщину. 19 серпня помер уві сні внаслідок пневмонії - зупинилося серце.
У воїна залишились дружина й донька.
Поховали Героя у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій.

Накидалюк Петро Іванович

Накидалюк Петро Іванович народився 04 липня 1990 року у селі Плоска Дубенського району. Закінчив 8 класів Дубенської школи №3, а 9-ий клас - у Плосківській школі. Після цього навчався у Дубенському професійному ліцеї за професією «муляр, штукатур, маляр, бетонер». Професійно займався спортом та став кандидатом в майстри спорту України з армреслінгу.
Під час Революції гідності перебував на Майдані. У зв’язку з російською збройною агресією проти України був призваний за частковою мобілізацією 28 серпня 2014-го року, покидаючи обійстя, на воротах вивісив Український прапор.
Солдат Петро Накидалюк службу в Збройних силах України проходив на посаді танкіст-навідник 17-ї окремої танкової бригади (в/ч ххххх).
З 19 вересня 2014 року брав участь в антитерористичній операції. У складі підрозділу забезпечував підсилення оборони окремого загону спецпризначення Нацгвардії «Азов».
Загинув воїн 11 березня 2015 року під час виконання бойового завдання в районі Маріуполя. 15 березня тисячі дубенчан прийшли на центральний майдан міста Дубно   попрощатись із загиблим земляком. 16 березня мужнього воїна Петра поховали у рідному селі Плоска на Дубенщині.
Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цінності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Швець Сергій Олександрович

Швець Сергій Олександрович народився 20 липня 1975 року у місті Дубно. Закінчив Дубенські ЗОШ №6 та професійно-технічне училище, працював на різних роботах. Сім’ї не мав.
13 травня 2015 року був мобілізований. Служив зв’язківцем в батальйоні «Горинь».
Воїн помер в ніч на 25 червня 2015 року під селищем Луганське, що на Донеччині, в бойовій ситуації, перебуваючи під обстрілом, від серцевого нападу.
Поховали Героя в місті Дубно на кладовищі по вулиці Семидубській.
На будівлі Дубенської ЗОШ №6 відкрито меморіальну дошку на честь її випускника Сергія Швеця, який загинув захищаючи незалежність України.

Романович Олег Федорович

Романович Олег Федорович народився 12 червня 1982 року. Навчався у Дубенській ЗОШ №6 та Дубенському професійно-технічному ліцеї.
До лав Збройних Сил України був призваний 10 березня 2015 року. Служив у 14-й Володимир-Волинській механізованій бригаді (колишній 51-й) командиром мінометного взводу 3 механізованого батальйону.
17 листопада 2015 року 33-річний військовослужбовець отримав вогнепальне поранення несумісне з життям.
У нього залишилися батьки, дружина та донька.
Поховали Героя у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій.
На будівлі Дубенської ЗОШ №6 відкрито меморіальну дошку на честь її випускника Олега Романовича, який загинув захищаючи незалежність України.

Напрієнко Дмитро Віталійович (позивний "Араміс")

Напрієнко Дмитро Віталійович (позивний "Араміс") народився 21 лютого 1991 року у місті Дубно. Навчався у Дубенській гімназії №1, закінчивши яку вступив до Дубенського педагогічного коледжу. Продовжив навчання у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії (кафедра англійської філології).  
Далі була строкова служба у Збройних Силах України. 27 листопада 2009 року склав присягу, був зв’язківцем.
Повернувшись з армії, пішов працювати у фірму «Тодіні», потім влаштувався вчителем у житомирській школі. Через деякий час повернувся додому.
Коли розпочалася війна з російськими окупантами Дмитро став добровольцем - пройшов медкомісію і підписав контракт. Служив у 14-й бригаді БТрО «Волинь», у першій роті першого батальйону. Став командиром мінометного розрахунку.
9 березня 2015 року вирушив на Схід. Служив на Донеччині у Мар’їнці, Красногорівці. Дмитра нагородив добровольчий батальйон медаллю «За оборону рідної держави».
1 грудня 2015 року загинув за трагічних обставин поблизу міста Красногорівка Мар’їнського району Донецької області.
На будівлі Дубенської гімназії №1 відкрили меморіальну дошку на честь випускника Дмитра Напрієнка, який загинув захищаючи незалежність України.

Герасимчук Леонід Данилович

Герасимчук Леонід Данилович народився 7 серпня 1981 року в селі Майдан Дубенського району. Навчався у місцевій школі, у 2000 році закінчив Мирогощанський аграрний коледж. Після закінчення коледжу був призваний на строкову службу, а вже з 2007 року проходив військову службу за контрактом. Проживав з сім'єю у Дубні.
Багато років свого життя віддав службі в Збройних Силах України. За заслуги нагороджений багатьма медалями та орденами. З перших днів брав участь в антитерористичній операції на сході України. Разом із дорожньо-комендантським батальйоном виконував службу на блок-постах в зоні АТО з організації комендантської служби.
Із 2002 року і до останнього подиху Леонід Данилович служив Україні.
Помер 28 червня 2017 року від серцевого нападу. Поховали Леоніда в його рідному селі Майдан.
У загиблого воїна залишилися дружина, син та донька.

Жуков Іван Всеволодович (позивний “Жук”)

Жуков Іван Всеволодович (позивний “Жук”) народився 10 квітня 1968 року в селі Озліїв Млинівського району Рівненської області. Воював з 2015 року, був добровольцем УДА (Української добровольчої армії Дмитра Яроша), добровольчого підрозділу ОТГ «Волинь». Іван Жуков на фронті писав вірші.
Воїн-доброволець загинув 23 травня 2018 року - під час несення бойової варти був важко поранений неподалік Мар'їнки на підступах до Донецька. Тіло захопили бойовики і передали його українській стороні 25 травня. Похований у місті Дубно на кладовищі по вулиці Семидубській.
Без батька залишилася малолітня донька.
За особисту мужність український захисник нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Кубишкін Роман Олександрович (позивний “Санич”)

Кубишкін Роман Олександрович (позивний “Санич”) народився 29 червня 1974 року в місті Орел (РФ). Із січня 1977 року мешкав у місті Дубно.
Після закінчення 9 класів Дубненської загальноосвітньої школи №2, Роман вступив до будівельного училища, в якому здобув фах "водій-електрик", працював будівельником.
Одружившись, переїхав до міста Охтирка Сумської області, де проживав із сім'єю.
Через отриману в дитинстві травму ноги, не служив строкову службу, проте, коли сталося російське вторгнення, він про це й не згадував, обравши шлях воїна-захисника.
Наприкінці літа 2014 року Роман приєднався до лав тих, завдяки кому Україна не впала на коліна того страшного першого року війни. Доброволець, артилерист 11-го батальйону Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор".
22 лютого 2015 року в районі селища Піски воїн зазнав вкрай важкого поранення. Дивом виживши, проходив тривале лікування у лікарні імені Мечникова (м.Дніпро) та приватній клініці у Броварах, згодом його перевели до Київського військового госпіталю.
У березні 2015 року Роман був нагороджений медаллю "За жертовність та любов до України" від УПЦ КП та медаллю "Доброволець АТО" від всеукраїнського об’єднання "Країна".
Останнім притулком Романа став Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни у смт.Клевань. Кожна секунда боротьби за життя була для Романа Олександровича сповненою тяжкими стражданнями. Проте він не здавався, проживши після надважкого поранення понад шість років. Весь цей час мужнього воїна підтримувала Дубенська громада.
Його серце зупинилося 2 червня 2021 року у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Поховали Героя 4 червня у місті Дубно. У нього залишилися мама та син.
Прощання з Героєм

Кривіцький Валерій Миколайович

Кривіцький Валерій Миколайович народився 15 червня 1970 року у місті Дубно.
Закінчивши Дубенську ЗОШ №3, вступив до Млинівського радгосптехнікуму, закінчив його у 1989 році. Після цього був призваний до лав ЗСУ, де відслужив 2 роки. У 1992 році одружився, у подружжя народилась донька Яна.
З 1992 року працював на Державному торфопідприємстві смт. Смига. За 30 років праці дослужився від простого робочого до майстра зміни. Нагороджений низкою професійних відзнак.
31 січня 2022 року був призваний Дубенським РТЦК та СП на навчання у Старичі Львівської області, додому мав повернутися 3 березня 2022 року.
24 лютого з початком війни був мобілізований. Загинув військовослужбовець 13 березня 2022 року у с. Старичі Яворівського району Львівської області, внаслідок військових дій.
Похований у Дубні на кладовищі по вулиці Млинівській.
У Героя залишилась мама, дружина, донька.
Прощання з Героєм

Курочкін В’ячеслав Борисович

Курочкін В’ячеслав Борисович народився 23 січня 1972 року у місті Дубно.
Закінчив Дубенську школу №3 з відмінними оцінками та Дубенське ПТУ.
Ще в юності обрав професію військовослужбовця та закінчив Харківське вище військове училище Національної гвардії України з червоним дипломом.
З 1994 року приступив до військової служби, яку розпочав у Львівській дивізії національної гвардії України. Останнім місцем несення служби був гірсько-штурмовий батальйон військової частини. В’ячеслав був командиром взводу в званні старшого лейтенанта.
Отримавши вказівку, військовий офіцер відправився на захист нашої Батьківщини в Запорізьку область, де під селом Мирне, що поблизу Мелітополя, 24 березня отримав смертельну травму під час ведення бою з російським окупантом.
В’ячеслав Борисович робив все від себе залежне для захисту України та стримував російську орду, щоб ми жили від мирним небом.
Похований Герой на кладовищі по вул. Кременецькій.
Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Прощання з Героєм

Хижняк Андрій Васильович

Хижняк Андрій Васильович народився 07 січня 1978 року у місті Дубно.
У 1993 році закінчив 9 класів Дубенської ЗОШ №1, продовжив навчання Дубенській гімназії №2. У 2000 році отримав вищу освіту у Національному університеті "Львівська політехніка".
Понад 15 років очолював  підприємство КП « Будінвестсервіс».
З 2000 року був Президентом громадської організації футбольний клуб "Дубно", організував багато дитячих міжнародних та всеукраїнських футбольних турнірів як в Україні, так і за кордоном.
Був активістом і депутатом Дубенської міської ради. З лютого 2014 року обіймав посаду  секретаря Дубенської міської ради.
З січня 2015 по 2016 роки, будучи командиром батареї управління і артилерійської розвідки 14 ОМБр ім.Князя Романа Великого ЗСУ, брав участь в АТО на Сході країни.
Активний член Революції Гідності. Неодноразово їздив на Майдан, відстоюючи нашу свободу.
Коли ж 24 лютого 2022 року росія розв'язала повномасштабну війну проти України, знову вирушив на фронт захищати Україну.
Капітан Збройних Сил України, помічник відділення артилерії Андрій Васильович Хижняк загинув у війні з російськими окупантами під час виконання небезпечного бойового завдання поблизу с.Партизанське на Миколаївщині, захищаючи свою Батьківщину.
У Героя залишились мама, дружина та 2 донечки.
За особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцненні обороноздатності та безпеки України указом президента України - Андрія Хижняка, нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).  
Прощання з Героєм

Панащук Леонід Вікторович

Панащук Леонід Вікторович народився 24 березня 1993 року у місті Дубно.
Навчався у Дубенській ЗОШ №6, закінчивши яку у 2010 році, пішов служити за контрактом у місцеву військову частину. Відтоді служив у різних підрозділах Збройних Сил України.
У 2014 році став учасником АТО на сході. За час служби отримав низку почесних відзнак за зразкове виконання військового обов’язку та статус учасника бойових дій.
Мав звання старший солдат. Пройшов підготовку за спеціальністю «спеціаліст з розмінування».
Загинув воїн під час виконання військових обов’язків 06 квітня 2022 року на Луганщині, в с.Степове Попаснянського району.
Герой нагороджений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, почесною відзнакою «УЧАСНИК АТО», медаллю «10 років сумлінної служби», медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).

Прокопчук Віталій Миколайович

Прокопчук Віталій Миколайович народився 26 лютого 1982 року  у місті Дубно.
З 1988 по 1998 рік навчався у Дубенській ЗОШ №1.
З 16.10.2000 року був призваний на строкову військову службу.
У 2020 році підписав контракт на військову службу на захист нашої Незалежної України.
Служив на посаді водія-електрика, диспетчера диспетчерського взводу.
Старший солдат Віталій Прокопчук загинув 7 квітня 2022 року у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі н.п. Степове Попаснянського району Луганської області.
У Героя залишились батько, дружина та двоє синів.
Похований воїн у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій.
Нагороджений медаллю «За військову службу України» (посмертно).
Прощання з Героєм

Савіцький Олег Анатолійович

Савіцький Олег Анатолійович народився 11 жовтня 1978 року у місті Дубно. В перший клас пішов у 1986 році до Дубенської  ЗОШ  №6. Закінчивши школу у 1996 році, проходив строкову службу в одній з військових частин міста Львова. Після служби навчався у школі прапорщиків у Василькові. Закінчивши навчання, служив в авіаційному полку. З 2016 року по 2022 роки перебував на службі в дорожньо-коменданському батальйоні 47 інженерної бригади.  З 2017 року був учасником АТО. На момент початку повномасштабного вторгнення росії у України перебував на Сході.
Штаб-сержант, командир І ДКР Олег Савіцький загинув 07 квітня 2022  року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання н.п Степове Попаснянського р-ну Луганської області. Залишились батько, дружина та син та донька.
Похований воїн на одному з кладовищ Мирогощанської ОТГ.
Прощання з Героєм

Школярчук Олександр Анатолійович

Школярчук Олександр Анатолійович народився 7 квітня 1987 року у місті Дубно. З 1993 по 2004 роки навчався в Дубенській ЗОШ №1. З 2004 по 2011 роки отримував повну вищу освіту в Львівському державному аграрному університеті за спеціальністю "Землевпорядкування та кадастр". У 2009 році був призваний на строкову військову службу у Збройні Сили України АР Крим. У 2010 році - звільнений у запас старшим матросом. До 2012 року працював заступником начальника підготовчого цеху в Дубенському заводі ГТВ, наступних 2 роки - фахівцем із земельних питань в ТзОВ "Райз-Захід".
У 2014 році був мобілізований до лав ЗСУ в зону проведення АТО. Як "найкращому моряку сухопутних військ" побратими дали йому позивний "Морячок". Воював у найбільш гарячих точках на Донбасі. Після демобілізації з 2015 року продовжував службу за контрактом в військових частинах, підрозділи яких перебували в зоні проведення АТО/ООС, на посаді старшого солдата. З 2016 по 2022 роки проходив службу за контрактом в Дубенському об'єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Олександр як справжній воїн ніколи не любив знаходитись в тилу, тому під час служби неодноразово був у відрядженнях в зоні проведення АТО/ООС.
За сумлінне виконання службових обов'язків по захисту суверенітету територіальної цілісності та незалежності України Олександр не раз отримував подяки та грамоти від своїх командирів. За час проходження військової служби декілька разів був нагороджений медаллю "Учасник АТО" та " Ветеран війни", нагрудним знаком " Обов'язок виконаний з честю", відзнакою Президента України" За участь в АТО", медаллю " Захисникам вітчизни".  
Впродовж 2020 - 2022 років здобув другу вищу освіту на кафедрі військової підготовки в Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування. Здійснив свою мрію, отримавши звання офіцера.
Під час повномасштабного нападу росії на Україну молодший лейтенант Олександр Школярчук захищав державу у складі 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила на посаді командира 2 розвідувального взводу розвідувальної роти. Бойова бригада брала участь у бойових діях біля н.с. Попасна на Луганщині. Під час боїв його взвод мав великі втрати серед особового складу, але воїни на чолі з командиром Олександром мужньо тримали бій та стояли до кінця.
На жаль, 18 квітня 2022 року Герой загинув від поранення отриманого під час бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу в населеному пункті Берестове Бахмутського району Донецької області. За проявлений героїзм та відданість військовій присязі Олександр Школярчук посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, також нагороджений 11 вересня 2023 року почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України  «Срібний хрест» (посмертно) за успішне планування і реалізацію завдань під час керування особовим складом в бою.
Поховали Олександра на кладовищі села Кривуха Дубенського району.
У Героя залишились батьки, дружина та син.
Прощання з Героєм

Полтавцев Юрій Михайлович

Полтавцев Юрій Михайлович народився 04 травня 1978 року в місті Дубно.
З 1985 року навчався у Дубенській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №8. Впродовж 1993 - 1996 років був учнем СПТУ-27 міста Дубно, де здобув професію газоелектрозварювальника.
У 1997 - 1999 роках – служба в Збройних Силах України у військовій частині м.Києва. У 2000 році служив у Головному управлінні МВС України в м.Київ, в ОВС України «Беркут».
З 2009 року проживав в м.Харків та працював на ДП «Харківський БТЗ» ім. Малишева.
Одружений. В шлюбі народилися дві донечки.
На початку повномасштабної війни вступив добровольцем в ряди територіальної оборони у військовому званні сержанта. Був командиром взводу в Харківському спецпідрозділі «Kraken», позивний «Полтава».
З0 квітня 2022 року, виводячи військовий підрозділ з оточення, воїн Юрій Полтавцев героїчно загинув біля села Руська Лозова Дергачівського району Харківської області.
Похований на кладовищі в с.Михайлівка Дубенського району.

Галяс Олександр Євгенійович

Галяс Олександр Євгенійович народився 7 квітня 1991 року у місті Дубно.
З 1997 по 2006 рік навчався у Дубенській ЗОШ №1, закінчивши яку вступив у Мирогощанський аграрний коледж.
У 2019 році підписав контракт із ЗСУ.
З вересня 2021 року брав участь в операції об'єднаних сил (ООС) на території Донецької та Луганської областей. Служив мотористом відділення буксирних катерів.
Солдат Олександр Галяс загинув 4 травня 2022 року у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі н.п. Протопопівка Ізюмського району Харківської області. У Героя залишилась мама.  
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
Нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Прощання з Героєм

Іванцов Володимир Андрійович

Іванцов Володимир Андрійович народився 23 серпня 1986 у місті Дубно.
У 2003 році закінчив Дубенську ЗОШ №6. Був сміливим, хоробрим, справедливим, вірним і хорошим товаришем. У 2004 році проходив строкову військову службу. З 2005 по 2014 роки служив за контрактом. У 2020 році знову був прийнятий на військову службу за контрактом на посаду старшого солдата.  
Воїн віддав своє життя 4 травня 2022 року у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі н.п. Протопопівка, Ізюмського району, Харківської області.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
У загиблого Героя залишились батьки, дружина, донька та син.
Нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Прощання з Героєм

Соколов Олександр Євгенович

Соколов Олександр Євгенович народився 5 грудня 1975 року у місті Дубно.
Навчався у Дубенській ЗОШ №6, яку закінчив у 1991 році.
У 1992 вступив до Львівського професійно-технічного училища. 25 грудня 1993 року був призваний до лав Збройних Сил України.
Старший солдат-понтонер загинув 4 травня 2022 року у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі н.п. Протопопівка Ізюмського району Харківської області.
У Героя залишились мама, дружина, син та донька.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
Нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Прощання з Героєм

Штефусь Владислав Олегович

Штефусь Владислав Олегович народився 29 квітня 1998 року у місті Дубно.
З 2004 року по 2008 рік навчався у Дубенській початковій школі №4, з 2013 року по 2017 рік - у Дубенській ЗОШ №6.
Після закінчення 9 класу вступив до Мирогощанського аграрного коледжу. Активно займався спортом. Кандидат у майстри спорту з вільної боротьби. Учасник регіональних та міжнародних змагань, нагороджений численними кубками та медалями.
З 2019 року служив у Збройних Силах України на посаді водія-понтонера. Нагороджений медаллю бойових дій в АТО «Ветеран війни». Воїн загинув 4 травня 2022 року під час виконання бойових завдань на Харківщині в районі н.п. Протопопівка, Ізюмського району, Харківської області. Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Прощання з Героєм

Савчук Ярослав Володимирович

Савчук Ярослав Володимирович (позивний Сава) народився 24 лютого 1970 року у місті Дубно.
З 1977 по 1987 рік навчався в Дубенській ЗОШ №7.
У 1988 році закінчив Дубенське професійно-технічне училище. Після строкової служби вступив до Національного університету водного господарства та природокористування. В юності займався дзюдо, неодноразово здобував призові місця на змаганнях.
У 2014 році з початком російсько-української війни Ярослав пішов захищати Україну. Спочатку служив у добровольчому батальйону «Дніпро-1», у складі якого брав участь у боях під Донецьком. Пізніше підписав контракт. Брав участь в АТО/ООС. За час служби був нагороджений медалями «Ветеран війни», «Учасник АТО», «Залізний хрест АТО», «За доблесть і звитягу» та нагрудним знаком «Обов'язок виконано з честю».
Під час повномасштабної війни старший солдат роти вогневої підтримки Ярослав Савчук захищав Україну у лавах 130-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ.
Військовослужбовець віддав своє життя 19 травня 2022 року під час виконання обов’язків військової служби в с.Вересневе, в ході виконання бойових завдань у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.
У Героя залишились дружина, син, донька та онучка.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
Прощання з Героєм

Томко Володимир Олександрович

Томко Володимир Олександрович народився 12 червня 2002 року у місті Дубно.
З 2008 року навчався у Дубенській ЗОШ № 6. Після закінчення 9-го класу у 2018 році вступив до Дубенського вищого художнього професійно-технічного  училища, який закінчив у 2021 році, здобувши професію «Електрозварник».
4 жовтня 2021 року був призваний до лав ЗСУ. Військову службу проходив у військово-морських силах Збройних сил України. Здобув звання старший комендор (матрос).
Військовослужбовець загинув 5 червня 2022 року, виконуючи бойове завдання в акваторії Чорного моря у складі тактичної групи, в результаті ведення бойових дій з супротивником та нанесенні ним ракетного удару.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
Прощання з Героєм

Омелянчук Володимир Леонідович

Омелянчук Володимир Леонідович народився 8 вересня 1976 року у місті Дубно. Закінчив ЗОШ №6 та навчався в Дубенському ПТУ. У 1994 року був призваний на строкову службу.
17 червня 2022 року був мобілізований Дубенським РТЦК та СП, зарахований до списків особового складу військової частини на посаду “стрілець мотопіхотного батальйону”.
Воїн загинув 4 липня 2022 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі н.п. Березове, Донецької області.
Похований у Дубні на кладовищі по вулиці Кременецькій.
У Героя залишились мама, син, донька та сестра.
Прощання з Героєм

Вознюк Андрій Михайлович

Вознюк Андрій Михайлович народився 15 листопада 1978 року у місті Дубно. Навчався з 1985 року по 1996 рік в Дубенській ЗОШ №1. У 2001 році закінчив   Національний університет водного господарства та природокористування, де, окрім диплому, отримав військову посаду старшого лейтенанта. З 2001 року працював у ТзОВ «ДУБНОПОБУТСЕРВІС», а згодом і очолив  дане підприємство.  
У перші дні війни був мобілізований до лав ЗСУ. Перебуваючи на командній посаді, дбав про своїх підлеглих побратимів.
Старший лейтенант, командир взводу заготівлі дерев’яних конструкцій, інженерно-технічної роти Андрій Вознюк загинув 13 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання результаті ракетного обстрілу в н.п. Лозова Харківської області.
Похований у м.Дубно на кладовищі по вулиці Млинівській.
У воїна залишились мама та сестра.
Прощання з Героєм

Теслюк Євгеній Артурович

Теслюк Євгеній Артурович народився 22 вересня 1989 року у місті Дубно.
З 1996 по 2004 рік навчався в Дубенській  ЗОШ №5. У 2007 закінчив Дубенський професійний ліцей і вступив до національного університету «Львівська політехніка», проте не закінчив його у зв'язку з сімейними обставинами.
У 2008-2009 роках проходив строкову військову службу у ЗСУ.  
У 2022 році на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов добровольцем захищати Батьківщину.
Отримавши важке осколкове поранення при бойових діях біля н.п. Протопопівка Харківської області, воїн помер 15 вересня 2022 року в лікарні “Феофанія”.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
У воїна залишились мама, дружина та донька.
Прощання з Героєм

Лесний Роман Михайлович

Лесний Роман Михайлович народився 3 червня 1979 року у місті Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №1 та ЗОШ №6. Здобув фах зварювальника у професійному училищі. Цікавився технікою, захоплювався мотоциклами, грав на гітарі.
Багато років працював у Дубенській виправній колонії для неповнолітніх, мав звання прапорщика. Після закриття колонії продовжив службу на місцевій нафтобазі. Пізніше був переведений у 44 окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола.
Під час повномасштабного російського вторгнення Роман ніс службу у лавах ЗСУ. Разом з побратимами мали виконувати бойові завдання на передовій. Створив родину та мріяв про мирне життя. Понад усе вірив у перемогу!  
Старший солдат Роман Лесний загинув 21 вересня 2022 року від отриманих поранень несумісних із життям в результаті артилерійського обстрілу району вогневої позиції артилерійської батареї артилерійського дивізіону в районі н.п. Біла Гора Донецької області під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України.
У воїна залишились дружина та діти.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
Прощання з Героєм

Козюра Олександр Дмитрович

Козюра Олександр Дмитрович народився 1 червня 1980 року у місті Дубно.
У 1986 році розпочав навчання в першому класі Дубенської ЗОШ №8. Після закінчення 9 класу подальше навчання продовжив в Дубенській гімназії №1. У 1997 році вступив до Академії пожежної безпеки України, яку закінчив у 2002 році та здобув вищу освіту за спеціальністю "Пожежна безпека".
Службову діяльність розпочав з посади інспектора служби держпожнагляду, а в подальшому, з 2003 по 2013 роки пройшов шлях від судового експерта до начальника сектору вибухотехнічних та пожежотехнічних досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Рівненській області.
У 2013 році одружився та продовжив службу в УМВС Херсонської області.
З 2014 року брав активну участь в АТО/ООС з забезпечення вибухобезпеки та розмінування території України. У 2018 році очолив відділ вибухотехнічної служби ГУНП в Херсонській області.
Після повномасштабного вторгнення, спільно з підлеглими, продовжив очищати від вибухових пристроїв територію Миколаївської області, а після деокупації здійснював розмінування Херсонської області.
Полковник поліції Олександр Козюра особисто зумів знищити не одну сотню вибухонебезпечних предметів та ворожих мін, які більш ніколи не завдадуть шкоди і тим самим зумів врятувати не одне життя та забезпечити безпеку громадянам України. За бездоганну службу неодноразово був нагороджений відзнаками МВС України та Президента України.
Загинув Олександр 26 жовтня 2022 року під час оперативного розмінування деокупованих територій с.Білоусове Бериславського району Херсонської області.
Поховали Героя у Дубні поруч з могилами батьків на кладовищі по вулиці Кременецькій.
У Олександра залишилися дружина та двоє синів.
Прощання з Героєм

Гусак Юрій Сергійович

Гусак Юрій Сергійович народився 11 травня 1993 року у місті Дубно.
Навчався у ліцеї №7, після закінчення якого вступив в Кременецький лісотехнічний коледж, де здобув фах лісника. У подальшому певний період часу працювати тренером, так як головним захопленням Юрія була важка атлетика.
Останні роки Юрій з дружиною проживали у місті Києві, активно будували плани на майбутнє, але коли настав день повномасштабного наступу, пара вирішила повернутись до рідного міста.
Не маючи військового досвіду, Юрій сам добровільно з'явився у військомат і відразу ж долучився до лав Збройних Сил України. Займав посаду водія автомобільного взводу забезпечення інженерно-позиційного батальйону військової частини.
Друзі, побратими і знайомі Юрія відзначають його, як приклад для наслідування, як відданого, чесного, справедливого і мужнього воїна.
Життя Юрія обірвалось 6 грудня 2022 року, на день Збройних Сил України, поблизу Бахмуту від артилерійського обстрілу противника.
Похований на Алеї Слави в місті Дубно на Семидубському кладовищі.
Нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Прощання з Героєм

Мельник В’ячеслав Ярославович

Мельник В’ячеслав Ярославович народився 5 березня 1982 року в смт.Млинів. Згодом сім'я переїхала до Дубна. З 1988 року навчався у Дубенській ЗОШ №1. У 1997 році  продовжив навчання в ПТУ №27, отримав професію за спеціальністю “електро- та газозварювальник, водій”. Завжди мріяв стати військовим.
У 2000 році був призваний на строкову службу в ЗСУ, після чого продовжив військову службу за контрактом. Звільнився з армії за станом здоров’я. Працював на підприємствах міста Дубно та в столиці.
У 2015-2016 роках В'ячеслава знову призвали до лав ЗСУ, брав участь в АТО на території Донецької та Луганської області.
За час служби військовослужбовець був нагороджений відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”, почесними нагрудними знаками «Хрест бойового братерства» та «Гідність та честь», медалями «За оборону Рідної Держави» та «Захисникам Вітчизни».
25 лютого 2022 року у зв’язку з повномасштабним вторгненням росії до України пішов добровольцем до ЗСУ.
11 грудня 2022 року головний сержант – командир 1-го інженерно-саперного взводу, 3-ї інженерно-саперної роти В’ячеслав Ярославович Мельник помер.
Поховний на кладовищі у с.Коблин  Дубенського району.

Кірчик Максим Володимирович (позивний “Дирчик”)

Кірчик Максим Володимирович (позивний “Дирчик”) народився 3 лютого 1990 році в  Кременці на Тернопільщині, згодом проживав у місті Дубно.
Випускник Дубенського ліцею №2.
З 2005 року навчався в Дубенському вищому художньому професійно-технічному  училищі. У 2008 році став студентом Національного університету водного господарства та природокористування, факультет «Економіка підприємств». У дорослому віці мешкав у Києві.
З 2013 року працював у національному музеї народної архітектури та побуту України майстром з гончарства. Максима цікавило все, що пов’язане з українською культурою. Був активним учасником Революції Гідності.
З квітня 2019 року працював оператором висотного баштового крана на підприємстві «Рента-кран».
Незадовго до повномасштабного вторгнення pocіян Максим одружився, будував плани на майбутнє.
Не маючи військового досвіду, з 24 лютого 2022 року в складі 204-го батальйону територіальної оборони захищав місто Київ. Звільняв місто Ірпінь, Чернігівщину, Миколаївщину, брав участь у бойових діях зі звільнення Херсона. Служив стрільцем другого стрілецького відділення першого взводу третьої роти. Далі - втримання кордону з Бєлгородською областю, з початку 2023 року - на Бахмутському напрямку.
Загинув 13 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання в жорстоких боях біля населеного пункту Залізнянське Бахмутського району Донецької області.
Похований 19 лютого 2023 року на Калинівському цвинтарі у місті Кременець.
Указом Президента України від 18 липня 2023 року №432/2023 «Про відзначення державними нагородами України» солдата Кірчика Максима Володимировича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.
Прощання з Героєм

Міщук Ігор Святославович

Міщук Ігор Святославович народився 17 серпня 1981 року в с.Стовпець Дубенського району.
У 1987 році вступив до Дубенської ЗОШ №3, яку закінчив у 1996 році. Продовжив навчання у професійно-технічному училищі №27 та отримав професію електрика. У 1999 році проходив строкову службу. Довгий час працював закордоном. У липні 2022 року був мобілізований Дубенським РТЦК та СП в Рівненській області  до лав ЗСУ.
Солдат кулеметного взводу Ігор Міщук героїчно загинув 17 лютого 2023 року в районі н.п. Бахмут Донецької області у бою за нашу Батьківщину, її свободу і незалежність, виявивши стійкість і мужність, під час мінометного обстрілу із сторони противника.
Поховали Героя на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.
У воїна залишились мама та брат зі сім'єю.
Прощання з Героєм

Праведний Володимир Олександрович

Праведний Володимир Олександрович народився 12 березня 1985 року в місті Глухів Сумської області. У 1985 році сім'я переїхала до Дубна.
У 1992 році пішов у Дубенську ЗОШ № 7. Продовжив навчання у ПТУ №27, де отримав професію електрозварника та водія. Працював з батьком, на будовах. У 2011 році одружився, у 2012 році народилась донька Юля.
З 2015 по листопад 2016 року був учасником АТО.
9 березня 2022 року у зв’язку з початком повномаштабного вторгнення росії в Україну був призваний до 71-ої окремої єгерської штурмової бригади.
Старший солдат, розвідник-радіотелефоніст загону спеціального призначення Володимир Праведний 6 березня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі ведення бойових дій біля н. п. Богданівка Донецької області отримав поранення несумісні  з життям в результаті бойового зіткнення з противником.
Похований у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій.   
У воїна залишились мама, донька та сестра.
Прощання з Героєм

Бариш Олександр Вікторович (позивний «Логопед»)

Бариш Олександр Вікторович (позивний «Логопед») народився 9 жовтня 1975 у місті Дубно. Навчався в Дубенській школі №7. Після закінчення школи пройшов строкову службу. Понад 15 років працював слюсарем-мотористом на Дубенському цукровому заводі. Любив свою справу, як кажуть рідні: «Любив крутити гайки».
У 2015 році був призваний по мобілізації для участі в АТО. Впродовж двох років воював в перших рядах 10-ої штурмової бригади в населених пунктах Мар’їнка, Красногорівка, Катеринівка, Авдіївка. За час служби був нагороджений нагрудним знаком «ОБОВ’ЯЗОК ВИКОНАНО З ЧЕСТЮ».
У перші дні повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних Сил України, був санітаром, під час бойовий дій врятував не одне життя, про що свідчать вдячні слова побратимів. Брав участь у бойових діях в Сумській області та населеному пункті Бахмут на Донеччині.
Молодший сержант Бариш Олександр Вікторович, вірний військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, її свободу і незалежність, виявивши стійкість та мужність під час мінометного обстрілу зі сторони збройних сил російської федерації, героїчно загинув 11 травня 2023 року в районі н.п. Оріхово-Василівка Донецької області.
Похований у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій.
У воїна залишились дружина.
Прощання з Героєм

Влащук Василь Миколайович (позивний “Старий”)

Влащук Василь Миколайович (позивний “Старий”) народився 7 січня 1968 року  в селі  Кунин Здолбунівського району Рівненської області. У 1983 році на відмінно закінчив Кунинську восьмирічну школу  та вступив до Київського технікуму радіоелектроніки (1983-1987рр.). У 1987-1989 роках проходив строкову службу, після закінчення якої розпочав трудову діяльність на Рівненському радіозаводі  та заочно навчався у НТУ « КПІ».  У 1991 році Василь одружився, а в 1992-ому молода сім’я переїжджає на постійне місце  проживання в м. Дубно. Там продовжує трудову діяльність, працюючи у УКРАЕРОРУХ  РСП “Київцентраеро”. У 2019 - 2020-х роках вступив на навчання до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, де здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти “магістр”, спеціальність телекомунікації та радіотехніка.
Усе життя Василь був  свідомим громадянином та  палким патріотом своєї держави, тому  із початком повномасштабної війни сам добровільно з’явився у військкомат і відразу ж долучився до лав Збройних Сил України та став командиром відділення зв’язку в/ч. Під час виконання військового обов’язку  проявляв розумну ініціативу, високий професіоналізм, користувався авторитетом та повагою побратимів, зразково виконував службові завдання, за що неодноразово був нагороджений грамотами та подяками. Помер герой під час виконання обов’язків військової служби 15 травня 2023 року  у с. Великоолександрівка  Дніпропетровської області.
У воїна залишилась дружина, двоє синів, внук.
Поховали Героя у місті Дубно на кладовищі по вулиці Львівській.
Прощання з Героєм


Бейнар Ігор Айгарович (позивний «Бен»)

Бейнар Ігор Айгарович (позивний «Бен») народився 05 лютого 1981 року у місті Дубно. Закінчив  Дубенську ЗОШ №1. У 1996 році Ігор вступив у Професійно-технічне училище №9 м.Рівне. В 1999 році йому було присвоєно кваліфікацію "Регулювальник і контролер радіоелектронної апаратури і приладів 3 розряду".
У 1999 році був призваний на строкову службу в ЗСУ (танкові війська).
У 2019 році добровольцем проходив військову службу в зоні бойових дій АТО під керівництвом Української добровольчої армії Дмитра Яроша. За патріотизм та особисту мужність, виявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, взявши на себе відповідальність за долю країни був нагороджений відзнакою «Хрест Бойового Братерства».
Від початку повномасштабного вторгнення Ігор одним з перших добровольців вступив до лав ЗСУ. Проходив службу в 1** окремому розвідувальному батальйоні, виконував бойові завдання у Житомирській, Київській областях та на кордоні з Білорусією. Ігор Айгарович робив все від себе залежне для захисту України, щоб ми жили під мирним небом.
30 травня 2023 року солдат 1** окремого розвідувального батальйону Ігор Айгарович Бейнар помер - раптова смерть обірвала життя мужнього захисника України.
Похований на Алеї Слави, в місті Дубно, на Семидубському кладовищі.
У Героя залишилась мама, дружина, син та донька. 
Прощання з Героєм

 

Тимощук Василь Леонідович (позивний «Вампір»)

Тимощук Василь Леонідович (позивний «Вампір») народився 25 липня 1970 року в місті Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №1, після закінчення якої продовжив навчання у ПТУ №27. Захоплювався історією, археологією та моделюванням кораблів. Дуже любив різних птахів, особливо папуг.
У 1988 році був призваний на строкову службу на «Байканур». В подальшому працював на підприємствах Дубна. У 1995 році одружився та мріяв про дітей. Мрія збулась – має донечку Софійку.
14 вересня 2022 року за мобілізацією знову повернувся до лав ЗСУ, захищав Україну у складі 14 окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого.
Рядовий стрілець Тимощук Василь Леонідович загинув 28 травня 2023 року під час танкового обстрілу, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України, в районі населеного пункту Іванівка Куп'янського району Харківської області. Похований Герой на кладовищі села Кривуха Дубенського району.
У воїна залишились мати, дружина та донечка.
Прощання з Героєм

Макаров Віталій Станіславович

Макаров Віталій Станіславович народився 06 грудня 1995 року у місті Львові.
З 2002 до 2011 року навчався у Винниківській санаторно-курортній школі. Продовжив навчання у Ставропігійському вищому професійному училищі, де здобув професію автослюсара.
У 2013 році брав участь у акціях протесту біля Львівської ОДА, а згодом - у Революції Гідності в Києві.
З 2016 до 2019 року проходив військову службу за контрактом у 24 ОМБР ім. короля Данила Галицького. Отримав звання старшого сержанта.
У 2019 році одружився і відтоді проживав у місті Дубні.
На початку повномасштабного вторгення був мобілізований до лав новоствореної бригади ЗСУ у танковий батальйон. Любив професію танкіста, був професіоналом своєї справи. Друзі та рідні знали Віталія як завжди привітного, щирого, доброзичливого та веселого.
З червня 2022 впродовж року виконував військовий обовязок на Запорізькому напрямку, де й загинув 7 червня 2023 року. У Героя залишилися дружина та маленький син.
За час служби був нагороджений відзнаками «Ветеран війни», «Учасник АТО» та "Золотий хрест". Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.

Михайлов Леонід Андрійович

Михайлов Леонід Андрійович народився 14 червня 1997 року у місті Дубно. Навчався в Дубенській гімназії №2, після закінчення 9-ти класів вступив до Мирогощанського аграрного коледжу (факультет «Механіка»). Вищу освіту здобув  у Національному університеті біоресурсів та природокористування України («Машинобудування»). Працював за спеціальністю у ТОВ «Гермес ЛДЛ», ТОВ «Євроавтодіагностика». Був справжнім фахівцем своєї справи.
24 лютого 2023 року Леоніда призвали по мобілізації до Збройних Сил України. Пройшов бойові курси в Естонії, після чого продовжив службу в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» у Бахмутському районі Донецької області.
28 червня 2023 року неподалік населеного пункту Роздолівка Бахмутського району Донецької області штурмова група здійснювала наступальні дії на замінованій місцевості під масованими артилерійськими і танковими обстрілами. "Брова" (позивний Леоніда) разом із побратимами, продемонструвавши зразки справжнього героїзму та хоробрості, відкрили по ворогу вогонь з різних видів стрілецької зброї, завдавши окупантам максимальних втрат, і вибили їх із займаних позицій.
У ході бою ворожа куля обірвала молоде життя солдата Леоніда Михайлова - старшого розвідника-штурмовика розвідувального взводу стрілецького батальйону управління в/ч А 4267.
Похований воїн у м.Дубно на кладовищі по вул.Кременецькій.
Вічна слава Герою!
Прощання з Героєм
 

Триндусь Вадим Петрович

Триндусь Вадим Петрович народився 15 вересня 1992 року в місті Дубно  Навчався в Дубенському ліцеї №3.
У 2014 році одружився і став коханим чоловіком, а згодом - люблячим татусем для своїх синів. Вадим був позитивною і енергійною людиною. Завжди підтримував всіх словом і ділом.
24 лютого 2022 року без вагань Вадим записався у ТРО м.Дубно, де проходив навчання для захисту країни і сім?ї, а 28 березня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Прийшовши воєнну підготовку, 15 червня 2023 року вирушив на схід нашої країни. Під час служби проявив неабияку мужність та героїзм, був відданим солдатом і побратимом.
Життя хороброго воїна обірвалося 9 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Васюківка Бахмутського району Донецької області. В бою під обстрілами, захищаючи волю та незалежність України, солдат отримав поранення несумісні з життям. Похований Герой на кладовищі села Тараканів Дубенського району.
Прощання з Героєм

Смалюк Сергій Сергійович

Смалюк Сергій Сергійович народився 11 серпня 1968 року в м. Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №2, після закінчення якої вступив до Дубенського медичного коледжу.
Проходив строкову службу на карело-фінському кордоні, виконував обов’язки фельдшера і був командиром зенітно-ракетної установки.
Після закінчення служби свою трудову діяльність розпочав в Дубенській районній лікарні, в якій пропрацював 25 років. Користувався великою повагою колег по роботі. Дуже любив свою родину та кохану дружину. Був надзвичайно доброю та щирою людиною. До останнього подиху був вірним Батьківщині, професії та світлому поклику серця - допомагати. 
Під час служби проявив неабияку мужність та героїзм, за що 10 липня 2023 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №1513 відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону Смалюк Сергій Сергійович загинув 21 липня 2023 року під час виконання бойового завдання з евакуації пораненого в районі н.п. Мала Токмачка Запорізької області внаслідок ворожого обстрілу бронетранспортера М113. 
Похований Герой у місті Дубні  на кладовищі по вул. Млинівській. У воїна залишились дружина, сестра та брат.
Прощання з Героєм

Свінтозельський Володимир Володимирович

Свінтозельський Володимир Володимирович народився 26 червня 1992 року. Навчався у Дубенській ЗОШ №6, активно відвідував різні гуртки Станції юних техніків, захоплювався парапланеризмом. У 2004 році зайняв перше місце у Всеукраїнських змаганнях учнівської молоді з ракетомодельного спорту, а у 2005 році вперше в історії міста Дубно виграв у Всеукраїнських змаганнях з судномодельного спорту.
У дорослому віці працював за кордоном, а також у ДП "Рівнеторф".
Володимир захоплювався парапланеризмом, та не параплан був його крилами, а сповнена любові до безкрайнього українського неба, до рідної землі душа.
У зв’язку повномасштабної війни Російської федерації проти України чоловік був призваний на військову службу по мобілізації. Пройшовши навчальні курси у військовій частині, здобув фах сапера.
Служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді, виконував бойові завдання в складі інженерно-саперного взводу 2 десантно-штурмового батальйону. Брав участь в боях на території Донецької областей. За час проходження служби зарекомендував себе справжнім професіоналом саперної справи.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету, солдат Свінтозельський Володимир Володимирович 30.06.2023 року був поданий до нагороджений високою державною нагородою - орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Загинув мужній воїн 14 липня 2023 року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Поховали Героя 19 липня 2023 року у рідному місті Дубно на Кременецькому кладовищі. У воїна залишились батьки, для яких він досі залишається вічно живим та усміхненим в серці та думках, єдиним сином.
Прощання з Героєм

Гончарук Орест Рустамович

Гончарук Орест Рустамович народився 24 січня 2000 року у місті Дубно. Був учнем Дубенського ліцею №7, продовжив навчання у Вишнівецькому професійному ліцеї.
Після закінчення коледжу підписав контракт зі ЗСУ і став на захист рідної України. Згодом був мобілізований в зону бойових дій, отримав звання “молодший головний сержант механізованого батальйону”. Військову службу проходив у 93-ій окремій механізованій бригаді “Холодний Яр”.
Мужній воїн загинув 09 вересня 2023 року поблизу н. п. Кліщіївка Донецької області в бою за Україну, її свободу і незалежність.
Поховали Героя 12 вересня 2023 року у місті Дубно на Алеї Слави на кладовищі по вулиці Семидубській.
Прощання з Героєм

Зінкін Андрій Миколайович

Зінкін Андрій Миколайович народився 02 травня 1987 року у місті Лукоянов (Нижньогородська область, рф). У 1989 році з сім'єю повернувся додому,  в місто Дубно. Навчався у Дубенській школі №8. Після закінчення  9-го класу продовжив навчання у Дубенському професійно-технічному училищі за спеціальністю газоелектрозварювальник , коваль ручної ковки, водій.
Військову службу розпочав у Полтаві, пізніше - у військовій частині в с. Старичі (Львів). Отримав звання молодший сержант. Повернувшись до цивільного життя, займався ремонтом та фарбуванням автомобілів.
20 травня 2023 року був призваний до Збройних Сил України, пройшов навчання у Великобританії. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності Батьківщини на Донеччині. Військовослужбовець  був командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.
Мужній воїн загинув 23 вересня 2023 року у бою з російськими окупантами в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Поховали Героя на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. Без батька залишилась маленька донечка, мати втратила єдиного сина.
Прощання з Героєм 

Гончарук Андрій Юрійович

Гончарук Андрій Юрійович народився 25 вересня 1981 року у м. Дубно. Навчався у Дубенській ЗОШ №6 та Мирогощанському аграрному коледжі. Після закінчення коледжу здобув з відзнакою вищу освіту у Львівській національній академії ветеринарної медицини. Більшість трудового шляху працював за спеціальністю.
У липні 2022 року був мобілізований до Збройних Сил України. Служив гранатометником у 25-тій окремій повітрянодесантній штурмовій бригаді. За період служби двічі отримував вогневі порання.
Життя солдата обірвалося 07 вересня 2023 року в пункті постійного дислокування смт. Гвардійське на Дніпропетровщині.
Поховали Героя 10 вересня 2023 року у місті Дубно на місцевому цвинтарі по вулиці Кременецькій.
Прощання з Героєм 

 

Демиденко Володимир Михайлович

Демиденко Володимир Михайлович народився 28 лютого 1979 року у місті Дубно, навчався в  Дубенській ЗОШ №7. З вересня 1996 року був курсантом Львівського інституту внутрішніх справ. Впродовж 2002-2005 років навчався в Національній академії внутрішніх справ.
З 1999 року працював у Дубенському міськрайонному відділі УМВС України в Рівненській області. Розпочавши роботу у правоохоронних органах дільничним інспектором міліції, швидко став слідчим слідчого відділення, пізніше - старшим оперуповноваженим групи/ сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків, а згодом обійняв посаду виконуючого обов'язки заступника начальника Дубенського MB (обслуговування м. Дубно та Дубенського району) - начальником міліції громадської безпеки УМВС України в Рівненській області.
Відновлення миру на українській землі, територіальної цілісності, справедливості стали для нього життєвими пріоритетами. Наш Герой все життя вів боротьбу з корупцією, злочинністю та несправедливістю. Тому без зволікань та жалю до себе став до лав ЗСУ, аби захищати рідну землю від загарбників.
Військовослужбовець був оператором-радіотелефоністом відділення збору та обробки даних взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї БпАК дивізіону артилерійської розвідки. Нагороджений відзнакою Президента України «ЗА ОБОРОНУ УКРАЇНИ».
Життя воїна обірвалося 06 жовтня 2023 року у районі населеного пункту Свічкареве Кобеляцького району Полтавської області. Похований у м. Дубно (кладовище по вулиці Кременецькій). У полеглого Захисника України залишились мама, сестра та діти.
Прощання з Героєм
 

Онєгін Сергій Євгенович

Онєгін Сергій Євгенович народився 2 травня 1969 року у місті Дубно. Навчався у школі №2 (зараз гімназія №1), закінчивши яку вступив в Дубенське професійно-технічне училище. Після навчання пішов до армії на строкову службу в прикордонні війська, служив на радянсько – фінському кордоні. В різні періоди життя працював на підприємствах міста, в скрутні часи змушений був їздити на заробітки в Київ та за кордон.
Сергій Євгенович був призваний до війська 10 серпня 2023 року у віці 54 роки. Пройшов перенавчання та 17 жовтня заступив на посаду помічника гранатометника 53 окремої механізовано бригади. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності Батьківщини на Авдіївському напрямку.
Загинув мужній воїн 2 листопада 2023 року під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Водяне Донецької області.
Похований на Алеї Слави у м. Дубно на Семидубському кладовищі.
Прощання з Героєм

Покідько Ігор Олегович

Покідько Ігор Олегович народився 17 грудня 1977 року у місті Дубно. У 1992 році закінчив Дубенську загальноосвітню школу №7 та вступив до Кременецького лісотехнікуму. З 1996 по 2003 рік проходив військову службу за контрактом у Чорноморську.
У 2006 році закінчив Івано-Франківський університет нафти і газу. Довгий час працював за кордоном у Польщі.
У зв’язку з російською збройною агресією проти України повернувся на Батьківщину і став до лав Збройних Сил України. Нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Солдат Покідько Ігор Олегович, стрілець - санітар 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону загинув 09 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання за призначенням в ході ведення бойових дій біля населеного пункту Роботине Запорізької області. Похований у місті Дубно на кладовищі по вулиці Семидубській на Алеї Слави.

Грановський Олександр Миколайович

Грановський Олександр Миколайович народився 15 грудня 1981 року у місті Дубно, навчався в Дубенській загальноосвітній школі №8. У 2004 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування. З 2005 року працював в Дубенському відділенні АТ «Рівнегаз».
28 січня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. 14 грудня 2023 року стрілець-санітар 33 Закарпатської механізованої бригади Олександр Грановський загинув в бою біля селища Роботине Запорізької області, захищаючи Батьківщину.
Похований на Алеї Слави у м.Дубно на Семидубському кладовищі.
Прощання з Героєм

Кириченко Руслан Володимирович

Кириченко Руслан Володимирович народився 10 лютого 1997 року в селі Жуківка Буринського району Сумської області. Після закінчення 9 класів Жуківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, продовжив навчання в Конотопському індустріально-педагогічному фаховому коледжі Сумського державного університету за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд». За спогадами однокурсників та викладачів, Руслан був відповідальним, самостійним, вимогливим до себе, здатним приймати правильні рішення і в той же час щирим, відкритим, дружелюбним, готовим прийти на допомогу. Після закінчення навчального закладу, проходив строкову військову службу у танкових військах.
Після повномасштабного вторгнення російських агресорів на територію України, у жовтні 2022 року, не вагаючись, як справжній чоловік, став на захист незалежності та суверенітету рідної країни, поповнивши лави Збройних Сил України. Під час війни, у грудні 2022 року, Руслан одружився зі своєю коханою дівчиною – дубенчанкою. Молода родина певний час проживала у Дубні. Одруження під час війни для них - це непохитна віра в те, що кохання переможе війну, його не заглушити ворожими вибухами, не спалити в пожежах, не зламати, це віра в близьку перемогу українського народу над російськими загарбниками.
У січні 2023 року в бою з російськими окупантами, відстоюючи населений пункт Кліщіївку Донецької області, Руслан був важко поранений, але після лікування в госпіталі повернувся до бойових товаришів, мужньо та сміливо, до останнього подиху відстоював незалежність України. 
03 січня 2024 року військовослужбовець Збройних Сил України, головний сержант групи охорони військової частини А4219, молодший сержант Руслан Кириченко загинув при виконанні бойового завдання в ході російсько-української війни поблизу населеного пункту Веселе Донецької області, потрапивши під ворожий артилерійський обстріл та отримавши осколкові поранення, несумісні з життям.
Мужній, сміливий, хоробрий, справжній патріот української землі – таким залишиться Руслан у пам’яті рідних, бойових товаришів, друзів та всіх, хто його знав.

Кошелюк Сергій Михайлович

Кошелюк Сергій Михайлович народився 14 жовтня 1991 року у місті Дубно. Навчався у Дубенській школі №6, працював на підприємствах міста.
Наприкінці липня 2023 року був мобілізований на військову службу до Збройних Сил України до військової частини за обліковою спеціальністю «номер обслуги механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти».
Солдат Кошелюк Сергій Михайлович загинув 01 лютого 2024 року, мужньо виконуючи військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу незалежність, поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області.
Поховали Героя на Алеї Слави у місті Дубно, на кладовищі по вулиці Семидубській. 
Прощання з Героєм
 

Наумчук Назар Юрійович

Наумчук Назар Юрійович народився 02 лютого 1998 року. Навчався у Дубенській гімназії №2. Після закінчення вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, у 2017 році отримав диплом за спеціальністю «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Продовжив навчання у Національному університеті водного господарства та природокористування міста Рівне, під час навчання взяв академічну відпустку. 
З 28 вересня 2018 року підписав контракт з військовою частиною на посаду «електрик автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення дорожньо-комендантського батальйону», активно займався спортом.
У зв’язку з російською збройною агресією проти України з 2019 року брав участь в ООС. Був нагороджений грамотою та медаллю за мужність та відвагу. Отримав статус «Учасник бойових дій».
В 2021 році звільнився з військової служби у зв’язку з закінченням контракту та працював за кордоном. 
З 26 лютого 2022 року був призваний Дубенським РТЦК та СП на військову службу через повномасштабне вторгнення РФ на територію України до військової частини за обліковою спеціальністю «солдат водій-регулювальник дорожньо-комендантської роти дорожньо-комендантського батальйону».
Брав участь у спецопераціях на сході України. Згодом перевівся до одного з підрозділів легендарної 3 ОШБ військової частини солдатом І-механізованого батальйону протитанкового взводу. Вірний військовій присязі, виконуючи бойове завдання, воїн Назар Наумчук загинув 10 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Авдіївка Донецької області. Герой заплатив найвищу ціну за свободу своєї Батьківщини.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно, на кладовищі по вулиці Семидубській. У Героя залишилися батьки, брат, кохана. 
Прощання з Героєм

Донцов Вадим Валерійович

Донцов Вадим Валерійович народився 13 вересня 1987 року у селі Радинка Поліського району Київської області. Згодом сім'я переїхала до Дубна. Навчався у Дубенській ЗОШ №3 та Дубенській ЗОШ №6. У 2005 році вступив до Мирогощанського аграрного коледжу на електрика. Після навчання був призваний на строкову службу. Завжди мріяв стати військовим. 
З початком антитерористичної операції був мобілізований до Збройних Сил України. За час служби в зоні АТО/ООС отримав відзнаку «За зразкову службу», був нагороджений нагрудним знаком «Гордість та Честь», нагрудним знаком «Батальйон Горинь», пам’ятною медаллю «Ветеран АТО». В подальшому продовжив службу за контрактом в 1** окремого розвідувального батальйону. 
Старший солдат Донцов Вадим Валерійович, номер обслуги гранатометного відділення взводу бойового забезпечення 2-ої розвідувальної роти військової частини А**** загинув 02.03.2024 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Роботине, Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу ворога. 
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на кладовищі по вулиці Семидубській. У Героя залишились мама, донька, дві сестри.
Прощання з героєм

Перетятко Олег Ростиславович

Перетятко Олег Ростиславович народився 10 лютого 1996 року у місті Дубно. Навчався в Дубенській ЗОШ №5, після закінчення якої вступив до Кременецького лісотехнічного коледжу. У 2015 році отримав диплом молодшого спеціаліста та кваліфікацію «технік лісового господарства».
Проте ще з дитинства з Олег мріяв стати військовим, бо був справжнім патріотом своєї країни. З 2014 року приїздив на Схід до свого батька військового ЗСУ. У червні 2016 року підписав контракт з військовою частиною А****. Брав участь в АТО, у 2017 році отримав посвідчення Учасника бойових дій.
Будучи військовослужбовцем, заочно навчався в Національному університеті водного господарства та у 2020 році здобув ступінь вищої освіти «Магістр» за спеціальністю «Екологія».
У 2020 році підписав контракт з 1** окремим розвідувальним батальйоном, де в подальшому проходив службу. Добросовісно виконував всі завдання та мав повагу серед побратимів та командування.
Старший солдат Перетятко Олег Ростиславович, розвідник – радіо телефоніст 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти загинув 2 березня 2024 під час виконання бойового завдання, в результаті артилерійського обстрілу ворога в районі н.п. Роботине Запорізької області.
Похований на Алеї Слави у місті Дубно на кладовищі по вулиці Семидубській.
У Героя залишились дружина, батьки, брат, родина та друзі, а ще за господарем сумує його вірний товариш - пес Нікі.
Прощання з Героєм
 

Диновський Олег Святославович

Диновський Олег Святославович народився 29 червня 1984 року в селі Тараканів Дубенського району. Навчався у Тараканівській школі та в Дубенській ЗОШ №5. Закінчив Мирогощанський аграрний коледж, а згодом Львівський національний аграрний університет. Більше 10 років прожив у місті Дубно. Займався приватним бізнесом, допомагав армії, працював. Навіть у коротких відпустках він трудився, ремонтував, будував. 
Після смерті тата в 2014 році Олег став старшим в сім'ї. Він був опорою та підтримкою для матусі Ольги та молодшого брата Олексія, який зараз теж служить в ЗСУ. Найбільшою цінністю і сенсом його життя були дружина і донечки. Для них він жив і працював, творив і будував.
Олег любив Україну та вірив в перемогу. Був мобілізований у березні 2023 року. Без роздумів і вагань він пішов захищати свою країну та свою родину. Олег  - гордість і цінність своєї родини, а такі люди як він – цінність української нації. Його щирість і доброта вражала всіх хто його знав – і друзів, і родину, і побратимів.
39-річний солдат Олег Диновський загинув 05 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання, рятуючи пораненого побратима, на Донецькому напрямку у н.п. Богданівка Бахмутського району.
Похований воїн на кладовищі у селі Тараканів. У Героя залишились дружина, діти, мама та брат. 

Бернацький Юрій Анатолійович

Бернацький Юрій Анатолійович народився 09 червня 1995 року у місті Дубно в сім’ї військовослужбовця. 
У 2001 році пішов у перший клас Дубенської початкової школи №4. В 2002 році, після розформування авіаційного полку, сім’я переїхала до міста Мелітополь Запорізької області, де Юрій продовжив своє навчання в гімназії №10, яку закінчив з Похвальним листом з предмету «Захист Вітчизни», займався боксом.
У 2012 році Юрій вступив на технічний факультет ХНУ ім..Каразіна. Проте навчання в технічному ВУЗі не задалося і через роки пошуків 30 березня 2021 року підписав контракт з військовою частиною А1994. Пройшов навчання і отримав посаду «стрілець-помічик гранатометника відділення охорони». Влітку 2021 року брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій і Луганській областях. За це отримав посвідчення УБД і Пам’ятний нагрудний знак «130 окремий розвідувальний батальйон». У перші дні повномасштабного вторгнення в 2022 році брав участь в обороні Києва. З грудня 2022 року й до теперішнього часу мобілізований і батько Юрія. 
В березні 2022 року сім’я виїхала з окупованого Мелітополя. Юрій мріяв про подальшу кар’єру військового і влітку 2023 року вступив до Рівненського НУВГ на факультет «Фінанси та оподаткування». Не одружений, мріяв одружитися, коли прийде у відпустку…
Життя молодого солдата обірвалося 25 березня 2024 року під час виконання обов’язків військової служби в районі н.п. Новогригорівка Запорізької області.

Ільчишин Володимир Степанович

Ільчишин Володимир Степанович (позивний «Дєд») народився 30 липня 1974 року у місті Дубно. Навчався у Дубенській ЗОШ №7, після закінчення якої вступив у Кременецьке педагогічне училище. 
У 1994-1995 роках проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. 
У 2015 році Володимир був мобілізований до лав ЗСУ в зону проведення АТО. Воював у найбільш гарячих точках на Донбасі. За час проходження військової служби був нагороджений медаллю «Учасник АТО» та нагрудним знаком «Обовʼязок виконано з честю». 
Після повномасштабного нападу росії на Україну, з 24 березня 2022 року старший солдат Володимир Ільчишин захищав країну у складі 71-ої розвідувальної бригади спеціального призначення. 
Життя мужнього захисника України обірвалося 7 травня 2024 року у медичному закладі міста Харків.  
Поховано Героя у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій. У Володимира залишилися дружина та донька. 
Прощання з Героєм

Карнах Павло Миколайович

Карнах Павло Миколайович народився 07 січня 1987 року у місті Дубно. Після закінчення школи №7 навчався у Мирогощанському аграрному коледжі, який закінчив з  відзнакою. Працював на ПрАТ «Дубномолоко». Мобілізований до лав ЗСУ у серпня 2022 року. 
Солдат, стрілець-санітар механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А**** Павло Карнах, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність 15 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання, загинув у селищі Глибоке Харківської області. Мужній воїн до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та Батьківщині.
Поховали Героя у місті Дубно на кладовищі по вулиці Кременецькій. У Павла залишилися батьки, дружина та дві донечки.
Прощання з Героєм

Алєксєєнко Сергій Вячеславович

Алєксєєнко Сергій Вячеславович (Пушкін) народився 28 грудня 1986 року в місті Дубно. Навчався в Дубенській школі №3. Закінчив Дубенський професійно-технічний ліцей. Працював у місцевому відділенні «Укрпошти» та на заводі гумово-технічних виробів.
У 2016-2017 роках був учасником АТО на території Донецької та Луганської областей, а з початком повномасштабної війни добровольцем знову став до лав Збройних Сил України.
Весною 2022 року брав участь у боях під Ізюмом Харківської області. Був начальником радіорелейної станції взводу зв'язку, згодом очолив апаратне відділення мобільних засобів вузла зв'язку.
Захисник України помер 17 червня 2024 внаслідок хвороби після перенесеного стресу, пов'язаного з війною. У нього залишилась дружина і рідні.
Похований воїн у місті Дубно на кладовищі по вулиці Львівській. 
Прощання з Героєм
 

Барановський Петро Тимофійович

Барановський Петро Тимофійович народився 05 липня 1966 року в селі Лебедянка Дубенського району. 
Навчався в Дубенській ЗОШ №1. Після закінчення школи вступив до Дубенського середнього професійно-технічного училища №27, де здобув професію газоелектрозварювальника. 
З 1984 по 1987 рік проходив строкову військову службу на Тихоокеанському флоті. 
У 2015 році був мобілізованим до лав Збройних Сил України у дорожньо-комендантський батальйон начальником блок-поста в зоні АТО. Після демобілізації, з 2016 року, продовжив службу за контрактом у військовій частині, підрозділи якої перебували в зоні АТО/ООС. 
Після тривалої хвороби Петро Тимофійович помер 18 червня 2024 року у лікарні міста Дубна. Поховали героя на Алеї Слави на вулиці Семидубській у місті Дубно. 
У воїна залишилась дружина та двоє синів.
 

Висоцький Сергій Петрович

Висоцький Сергій Петрович народився 12 лютого 1980 року у місті Дубно. Навчався у Дубенській ЗОШ №8. Після закінчення дев’ятого класу вступив до Дубенського середнього професійно-технічного училища №27, де здобув професію електрика. 
У 1998 році проходив строкову військову службу у місті Одеса. У 2000 році був зарахований за контрактом до складу льотної частини. Після служби працював на підприємствах міста Дубна. 
У 2014 - 2015 роках Сергій Петрович проходив навчання на Львівському полігоні. У 2022 році був мобілізований. 
04 липня 2024 року, перебуваючи у службовому відрядженні у Харківській області, військовослужбовець Сергій Висоцький загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. 
У воїна залишились мама, дружина та двоє дітей.
 

Гриндій Олексій Петрович

Гриндій Олексій Петрович народився 18 березня 1966 року в селі Баглайки Красилівського району Хмельницької області. Там же закінчив середню школу. Коли виповнилося 18 років був призваний на строкову службу. Військова справа настільки припала хлопцю до душі, що після року служби він вступив до Камʼянець-Подільського вищого військового інженерно-командного училища імені Харченка. По закінченню навчання за розподіленням був направлений в Архангельську область для подальшого місця служби на посаду командира ремонтного взводу. 
У 1993 році, коли Україна вже була незалежною державою, був переведений в Збройні Сили України до міста Дубно, де прийняв присягу вірно захищати Українську державу і виконував її з честю.  
Не дивлячись на те, що Олексій Петрович з 2012 року був військовим пенсіонером по інвалідності,  в перші дні війни пішов захищати свою Батьківщину. Був заступником командира інженерно-опозиційного батальйону 23 інженерно-позиційного полку. Неодноразово виконував бойові завдання на різних напрямках фронту, дбав про своїх підлеглих побратимів, був доброю та чуйною людиною.  
Ветеран війни, учасник бойових дій, майор Олексій Гриндій був нагороджений Медаллю «Почесна відзнака в/ч А 0451» та відзнакою Президента України «За оборону України». 
Життя захисника України обірвалося 9 липня 2024 року внаслідок нещасного випадку. Військовослужбовець помер в лікарні м. Дубно. Похований на місцевому кладовищі по вулиці Кременецькій. 
У Олексія Петровича залишилися дружина, син та донька, які продовжують справу батька - захищають Батьківщину. 
 

ЛАГНЮК Андрій Миколайович

ЛАГНЮК Андрій Миколайович народився 24 листопада 1982 року у місті Дубно. Навчався у Дубенській гімназії №2. Професійну освіту здобув у ПТУ-27 м. Дубно. У 2006 році закінчив Львівську національну академію ветеринарної медицини ім. С.З.Гжицького. Після завершення навчання проходив строкову службу в Збройних силах України. 
З початком повномасштабної війни у березні 2022 року призвався до лав Збройних Сил України. Був командиром механізованого взводу механізованої роти. 
Мужній воїн загинув 25 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій населеного пункту Пушкарноє Курської області (російська федерація). Похований на Алеї Слави у місті Дубно, на кладовищі по вулиці Семидубській. 
У Андрія залишились дружина та діти, мама, сестра. 
Прощання з Героєм
 

Кунинець Віктор Юрійович

Кунинець Віктор Юрійович народився 24 листопада 2001 року в місті Дубно. Навчався у Дубенській ЗОШ №6. Неодноразово брав участь у Всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі “Сокіл” (“Джура”) як в міських, так і обласних змаганнях.  У 2017 році вступив до Мирогощанського аграрного коледжу на факультет «Монтаж, обслуговування та ремонт електротехнічних установок в агропромисловому комплексі». Вчителям, викладачам, друзям назавжди запам’ятався позитивним, щирим, світлим юнаком. 
У жовтні 2021 року Віктор добровільно призвався на військову службу до Збройних Сил України. У липні 2023 року перейшов на контрактну службу, виконував бойові завдання по збиттю ворожих безпілотних апаратів. Навесні 2024 року був направлений у військово-тренувальний центр, де був зарахований до 71-ої єгерської бригади десантно-штурмових військ. 
Воїн загинув 11 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування агресії російської федерації проти України в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Вовчанські хутори на Харківщині. Поховали мужнього Захисника України на Алеї Слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. 
Прощання з Героєм
 

КІРИК Олександр Іванович

КІРИК Олександр Іванович народився 4 лютого 1970 року в місті Дубно. У 1987 році закінчив середню школу №8 (нині Дубенський ліцей №8) і, оскільки мріяв літати, вступив у військове авіаційно-технічне училище. 
Служив авіаційним техніком вертольоту Мі-8 у різних військових частинах - у Приморському краї, на Волині, на Львівщині. Після виходу на пенсію в 2001 році оселився із сім'єю у рідному Дубні. 
У 2014 році був мобілізований для участі в АТО на посаді бортового авіаційного техніка. У 2023 році знову повернувся до лав ЗСУ, де обіймав посаду командира зенітного ракетного взводу у 37-мій окремій бригаді морської піхоти. 
Старший лейтенант Олександр Кірик помер від отриманих поранень на Херсонщині 11 вересня 2024 року. 
Похований на Алеї Слави у місті Дубно, на кладовищі по вулиці Семидубській. У Героя залишились мати, дружина, сестра та двоє дітей із сім'ями. 
Прощання з Героєм
 

ЛЕБЕДЬ Володимир Петрович

ЛЕБЕДЬ Володимир Петрович народився 02 квітня 1986 року у місті Дубно. В Дубенській ЗОШ №3 здобув середню освіту.
Юність Володимира пройшла у с. Перемилівка на Млинівщині, куди він часто приїжджав до родичів. Хлопець допомагав рідним у виконанні сільськогосподарських робіт, бо від природи був гарним господарем, дуже доброю та сміливою людиною. В дорослому віці понад 10 років працював на одному із заводів м.Києва. 
11 березня 2022 року Володимир був мобілізований до лав ЗСУ на посаду «стрілець-зенітник зенітно-ракетного дивізіону». Перебуваючи на фронті, молодий чоловік щиро вірив, що повернеться з війни, мріяв створити сім’ю, купити власний будинок... Прагнув, щоб його родина жила в вільній та рівноправній країні. Проте ворог не дозволив цим планам здійснитися. 
У квітні 2024 року молодший сержант Володимир ЛЕБЕДЬ зник безвісти під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області. На жаль, згодом ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна. Було встановлено, що його життя обірвалося 7 квітня 2024 року. 
Почесна зустріч Героя та похорон відбулися 22 вересня 2024 року у с. Перемилівка. Військові почесті воїну віддали на сільському кладовищі. У Володимира залишились батьки, молодший брат Віталій, сестра Наталія.